Добре, щоб товар був як слід захищений від пошкодження і прийшов до споживача цілісним, але одне від другого суттєво різниться. Так само в Церкві треба розуміти, що структура, обряд, духовенство, звичаї – це все лише цінні інструменти для пізнання Отця через Сина.
Апостол Павло пише, що з поміж пресвітерів “повстануть люди, що говоритимуть пагубні речі”. Він звертає нашу увагу, що бути членами чи керівниками Церкви ще не вказує на благочесність. Такою є дійсність, що не кожен на кому ряса – доброчесний. Ми неодноразово про це чуємо із ЗМІ, а ще гірше – часами засвідчуємо на власній шкурі.
В таких випадках, одні залишаються вірними, бо розуміють, що ціль їхнього перебування в Церкві – зустріч із Богом через різний між-людський досвід. Інші, внаслідок пережитої гіркоти і болю, вже не вірять в Церкву, а часом і в Бога, якого ототожнюють із духовенством; а якщо й далі вірять в Бога, то шукають Його поза Церквою.
Що нам робити, щоб оминати таке церковне лицеміря?
Апостол Павло пише: “вважайте на самих себе і на все стадо”, “чувайте” і “зі сльозами наводіть на розум”, “передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам насліддя між усіма освяченими”.
Отже, не біймося Бога і його благодаті! При тому не втікаймо від сліз і трудностей. Шукаймо різні способи, щоб очищати свої думки, шліфувати свої риси характеру, будьмо людьми слова і діла, завжди з великою перспективою, ніколи не жаліючись на минулі неуспіхи, але з гумором, і завжди без жовчі, відкриваймо насліддя, яке нам вже заповідане. Завжди пам’ятаймо про слова: перепрошую і дякую.
Взагалі справа Церкви – це “давати життя вічне” тим, яких Отець дав Синові, а Син доручив Церкві. А життя вічне, це не щось абстрактне після туземної смерті, а як пише євангеліє від Іоанна, “вічне життя, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси”.
І на завершення – бути християнином, тобто вірним Церкви значить шукати сенс життя в Божому Об’явленню, поглиблювати віру, яку ми отримали в спадок через наше хрещення. Для того, важливо розуміти різницю між вірою в Бога і її подачею, щоб не змішувати посилки і упакування. Добре є щоб товар був як слід захищений від пошкодження і прийшов до споживача цілісним, але одне від другого суттєво різниться. Так само в Церкві треба розуміти, що структура, обряд, духовенство, звичаї – це все лише цінні інструменти для пізнання Отця через Сина. А з того висновок, що навіть якщо упакування погане, ми стараємося спасти посилку. Так само й ми будьмо завжди свідомі, що можуть бути різні засоби для осягнення спасіння.
Тому, розуміючи цінність віри в Отця і Сина, ми будемо удосконалювати наші засоби спасіння – структуру Церкви, обряд, звичаї. Це ми будемо робити, щоб вони ніколи не стали для нас та наших рідних причиною не отримання якісного дару – “вічного життя”, яким є пізнання єдиного Бога-Отця, та Ісуса Христа, якого він нам послав. Це важливо, бо ми насправді хочемо, щоб вони завжди і всюди, для нас і світу були інструментом спасіння і ми могли з гордістю промовляти – вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву.
